6 травня 2026 року Європейська Комісія опублікувала для публічного обговорення проєкти переглянутих європейських стандартів звітності зі сталого розвитку та новий добровільний стандарт для компаній, які виходять за межі обов’язкового звітування. Це стало продовженням пакету Omnibus I, спрямованого на суттєве зниження адміністративного навантаження на бізнес.

Запропоновані зміни передбачають значне скорочення обов’язкових звітних показників, новий підхід до оцінки суттєвості та запровадження обмежень щодо обсягу інформації, яку великі компанії можуть запитувати у партнерів у ланцюгу створення вартості. Інакше кажучи, європейська модель ESG-звітності поступово відходить від надмірної деталізації та рухається до більш концентрованої інформації, яка має значення для управління ризиками, фінансування, інвестиційних рішень і фінансової звітності.

Нижче розглянуто, які компанії фактично виходять із-під найбільш складних вимог ESG-комплаєнсу та чому нова модель звітності набуває ризик-орієнтованого характеру.

Чому виникла потреба в Omnibus I?

Практична імплементація Директиви щодо корпоративної звітності у сфері сталого розвитку виявила системну проблему надмірного інформаційного навантаження на бізнес. Прагнення охопити всі аспекти екологічного, соціального та управлінського впливу призвело до явища регуляторної втоми.

Підприємства були змушені спрямовувати значні ресурси на збір великого обсягу описових і другорядних показників, які часто мали обмежену практичну цінність для інвесторів, кредиторів, фінансових аналітиків та самих управлінських команд. У результаті ESG-звітність почала сприйматися частиною бізнесу як окремий адміністративний проєкт, відірваний від фінансового планування, оцінки ризиків і стратегічного управління.

У відповідь на запити бізнес-спільноти Європейська Комісія проголосила курс на скорочення обсягів звітності та спрощення регуляторних процедур. Саме в цій логіці з’явився пакет Omnibus I.

У чому суть Omnibus I?

Omnibus I — це масштабний законодавчий пакет Європейського Союзу, спрямований на спрощення та оптимізацію вимог до корпоративної звітності зі сталого розвитку та належної обачності бізнесу.

Пакет Omnibus I, оформлений, зокрема, як Директива ЄС 2026/470, було ухвалено Європейським Парламентом 16 грудня 2025 року та остаточно схвалено Радою ЄС 24 лютого 2026 року. Директиву опубліковано в Офіційному журналі ЄС 26 лютого 2026 року, і вона набрала чинності 18 березня 2026 року. Водночас важливо розмежовувати два рівні змін: сам законодавчий пакет уже змінив рамку регулювання, а переглянуті європейські стандарти звітності зі сталого розвитку (ESRS) станом на травень 2026 року перебувають на етапі публічного обговорення проєктів делегованих актів — без статусу остаточно затверджених норм.

Основна мета реформи — знизити адміністративне навантаження на бізнес і підвищити конкурентоспроможність європейських компаній, зберігаючи при цьому стратегічні цілі Європейського зеленого курсу.

Фактично ЄС намагається перезібрати ESG-звітність: зробити її менш громіздкою, більш доказовою та ближчою до фінансової логіки бізнесу.

П’ять наріжних каменів реформи Omnibus I

Звуження сфери застосування обов’язкової ESG-звітності

Первинна редакція Директиви щодо корпоративної звітності у сфері сталого розвитку охоплювала дуже широке коло компаній: майже 50 000 підприємств Європейського Союзу. До периметра поступово мали потрапляти не лише найбільші групи, а й значна частина середнього бізнесу.

Omnibus I суттєво звужує це коло. Повний обсяг звітування за європейськими стандартами звітності зі сталого розвитку має застосовуватися до підприємств ЄС із чисельністю понад 1 000 працівників і чистим річним оборотом понад 450 млн євро. Для материнських компаній за межами ЄС встановлено окремі критерії: оборот понад 450 млн євро на території Європейського Союзу та наявність дочірньої компанії або філії в ЄС із чистим оборотом понад 200 млн євро.

Це рішення виводить із-під найбільш жорсткого регуляторного тиску значну частину компаній, які раніше формально потрапляли до сфери звітування, але операційно часто не мали достатніх ресурсів, даних і внутрішніх процесів для підготовки повноцінної ESG-звітності.

Для бізнесу це означає менше формального звітування. Для регулятора — спробу сконцентрувати обов’язкову звітність там, де вплив на ринок, довкілля, суспільство та інвесторів є найбільш суттєвим.

Радикальне скорочення звітних показників

Проєкти переглянутих стандартів передбачають істотне скорочення звітних показників. За підходом Європейської Комісії, кількість обов’язкових показників має бути зменшена більш ніж на 60%, а загальна кількість показників — більш ніж на 70%.

Це один із найважливіших сигналів реформи. ESG-звітність більше не повинна перетворюватися на масив описової інформації, яку складно перевірити, порівняти й використати для прийняття економічних рішень. Акцент переноситься на ті показники, які справді допомагають оцінити ризики, впливи, залежності та фінансові наслідки.

Особливо помітним є перегляд описових, якісних і суб’єктивних індикаторів у соціальному та управлінському блоках. Частину таких розкриттів планується скасувати, частину — перевести до добровільної площини.

У результаті стандарти поступово набувають більш ризик-орієнтованого характеру. У центрі уваги опиняються не самі декларації про сталий розвиток, а конкретні дані, які можуть бути перевірені, зіставлені та використані користувачами звітності.

Подвійна суттєвість як фільтр, а не формальність

Однією з ключових ідей реформи є новий підхід до застосування подвійної суттєвості.

Раніше компанії часто сприймали оцінку суттєвості як складний формальний процес, після якого все одно потрібно пояснювати, чому певні теми не розкрито. Такий підхід стимулював надмірну обережність: компанії воліли розкрити більше, щоб уникнути регуляторних питань.

Нова логіка інша. Підприємство має розкривати ті теми, суттєвість яких підтверджена внутрішнім аналізом як з позиції впливу на довкілля та суспільство, так і з позиції фінансових ризиків для самого бізнесу. Якщо тема визнана несуттєвою за результатами документованої оцінки, вимога щодо її розкриття не застосовується.

Це не скасовує професійного судження. Навпаки, робить його центральним елементом ESG-звітності. Від компанії очікується не механічне заповнення великого переліку показників, а здатність обґрунтувати, які саме ESG-теми є суттєвими для її бізнес-моделі, стратегії, ризиків і фінансового стану.

Добровільний стандарт для компаній поза обов’язковим периметром

Окремий напрям реформи стосується малих і середніх підприємств та інших компаній, які не підпадають під прямий обов’язок звітування за повним обсягом європейських стандартів.

Для таких компаній розробляється добровільний стандарт, який має стати практичним інструментом відповіді на запити банків, інвесторів, великих замовників і партнерів у ланцюгах постачання. Його ідея полягає в тому, щоб дати малому та середньому бізнесу зрозумілий, обмежений і пропорційний формат ESG-даних.

Особливе значення має так званий ліміт інформації у ланцюгу створення вартості. Компанії, що залишаються у сфері обов’язкового звітування, не повинні вимагати від менших контрагентів необмежений обсяг ESG-інформації. Це має захистити малий бізнес від непрямого перенесення на нього надмірних вимог великого корпоративного звітування.

Для менших компаній це не означає, що ESG-дані втратять значення. Банки, інвестори та великі клієнти й надалі можуть запитувати інформацію про екологічні, соціальні та управлінські ризики. Проте очікується, що такі запити стануть більш стандартизованими, пропорційними та практично обґрунтованими.

Конвергенція ESG-даних і фінансової звітності за МСФЗ

Найважливіший наслідок реформи для фінансових служб полягає в тому, що ESG-звітність поступово зближується з фінансовою звітністю.

Якщо у звітності зі сталого розвитку залишаються переважно суттєві ризики та кількісні показники, такі дані вже не можна розглядати як окремий комунікаційний блок для зовнішніх користувачів. Вони можуть ставати важливими вхідними даними для професійних суджень, оцінок і розкриттів у фінансовій звітності за МСФЗ.

Наприклад, дані про викиди, екологічні обмеження, забруднені території, технологічні зміни або регуляторний тиск можуть впливати на очікувані грошові потоки, строк корисного використання активів, оцінку їх відшкодовуваної суми та потребу в тестуванні на зменшення корисності відповідно до МСБО 36 «Зменшення корисності активів».

Так само екологічні зобов’язання, витрати на відновлення територій, демонтаж, рекультивацію або виконання регуляторних вимог можуть бути релевантними для оцінки забезпечень відповідно до МСБО 37 «Забезпечення, умовні зобов’язання та умовні активи».

Ключове питання для фінансової служби звучить так: чи створюють ESG-фактори теперішні зобов’язання, майбутні грошові відтоки, ознаки зменшення корисності активів або суттєву невизначеність оцінок? Якщо так, ці фактори мають аналізуватися вже в площині фінансової звітності.

Саме тут ESG перестає бути темою лише для відділу сталого розвитку. Він входить у зону відповідальності фінансового директора, головного бухгалтера, аудитора, ризик-менеджера та управлінської команди.

Що це означає для українських компаній

Для українського бізнесу регуляторні зміни в ЄС мають практичне значення навіть тоді, коли підприємство формально не підпадає під вимоги європейського звітування.

Українські підприємства, які працюють із європейськими контрагентами, залучають фінансування, беруть участь у ланцюгах постачання або планують вихід на міжнародні ринки, можуть і надалі отримувати запити щодо ESG-даних. При цьому очікування контрагентів поступово ставатимуть більш прагматичними: менше загальних декларацій, більше конкретних показників, доказів, внутрішніх процедур і зв’язку з фінансовими ризиками.

Для фінансових служб це означає потребу будувати міст між нефінансовими даними та фінансовою звітністю. ESG-інформація має розглядатися не як ізольована презентація про сталий розвиток, а як частина системи управління ризиками, оцінок, бюджетів, інвестиційних рішень і розкриттів.

Тому українським підприємствам доцільно вже сьогодні переглянути власні підходи до збору та обробки ESG‑інформації: визначити перелік релевантних показників, розподілити відповідальність за їх достовірність, продумати механізми узгодження з фінансовими моделями, а також оцінити, якою мірою такі дані можуть впливати на показники фінансової звітності за МСФЗ.

Резюме

Omnibus I формує нову парадигму корпоративної звітності зі сталого розвитку в Європейському Союзі. Її суть полягає в оптимізації регуляторного навантаження, звуженні обов’язкового периметра звітування та переході до більш концентрованої, ризик-орієнтованої й фінансово релевантної інформації.

ESG-звітність поступово втрачає ознаки формального комплаєнсу і набуває управлінського значення. Вона має показувати ті фактори, які впливають на бізнес-модель, фінансові ризики, доступ до капіталу, вартість активів, зобов’язання та довгострокову стійкість компанії.

У цій моделі МСФЗ стають механізмом фінансової інтерпретації суттєвих ESG-ризиків. Повна інтеграція нефінансових даних і традиційних фінансових показників стає необхідною умовою достовірної, прозорої та корисної корпоративної звітності.

Релевантні вебінари за темою публікації:

Сталий розвиток в дії: практика підготовки звітності та керування ESG-ризиками >>> https://amsfo.com.ua/course/esg-riziky-praktyka/

Стале фінансування та ESG-звітність: практичний гід для бізнесу >>> https://amsfo.com.ua/course/stale-finansuvannia-esg/

Фінансова звітність і сталий розвиток: практичний зв’язок за МСФЗ та Н(П)СБО >>> https://amsfo.com.ua/course/fin-zvitnist-i-stalyj-rozvytok-msfz-npsbo/

© Олена Харламова