Дискусія про «відчутній розрив» між балансовою вартістю та ринковою капіталізацією триває десятиліттями, але саме «економіка знань» зробила її практичною проблемою для аналізу: активи та прибуток можуть виглядати заниженими, якщо ключова вартість формується нематеріальними чинниками, зокрема людьми. У презентації Research Forum автори наводять показовий сигнал із боку користувачів звітності: за результатами опитування Ради МСБО 69% користувачів вважають, що фінансова звітність містить недостатньо інформації про людський капітал.

Запропоноване дослідження обирає вузький, але «обліково-захищений» об’єкт: угоди про неконкуренцію з працівниками (часто разом із угодами про нерозголошення). Ідея проста: якщо існує юридично виконуване право обмежити конкуренцію з боку ключового працівника, то це право може бути ідентифікованим нематеріальним активом, а частина витрат на працівника — потенційно капіталізованою.

Чому саме угоди про неконкуренцію обрані як «виняток»

Автори прямо визнають, що «людський капітал» загалом навряд чи з’явиться на балансі. Тому вони шукають ситуації, де критерії визнання за чинними стандартами виконуються у більш «контрактній» формі — через право, що виникає з договору.

Логіка дослідників зведена до чотирьох тез. По-перше, актив ідентифікований, бо походить із юридичного контракту. По-друге, його можна виміряти прямо й атрибутувати — як частку витрат на оплату праці. По-третє, очікувані вигоди — у зниженні конкуренції на ринку продукту/послуг. По-четверте, контроль пов’язаний із можливістю правового примусу.

Додатковий емпіричний контекст: угоди про неконкуренцію є поширеними (наприклад, «приблизно 1 з 5» у США та Австралії, а також 37% для висококваліфікованих працівників у Фінляндії).

Механіка пропозиції: формула капіталізації та «бухгалтерська проводка»

Ключовий елемент — розрахунок капіталізованої частини витрат. У спрощеному прикладі: із 100 одиниць витрат на персонал 30 одиниць стосуються працівника з угодою про неконкуренцію; період неконкуренції — 6 місяців; «активація» права розподілена на 2 роки (вестинг). Тоді капіталізована сума:
30 × 6/12 × 1/2 = 7,5.

Відповідні записи в обліку – зменшення витрат на персонал і визнання нематеріального активу «Non-Compete Asset» (актив неконкуренції) на капіталізовану частку.

Щоб перевести цю ідею у «читабельний» числовий приклад для українського користувача (суми — умовні, але формула така сама, як у першоджерелі). Припустимо, за рік витрати на персонал становлять 10 000 000 грн. З них 3 000 000 грн стосуються ключових працівників із угодами про неконкуренцію. Період неконкуренції — 6 місяців, період активації — 2 роки. Тоді капіталізована сума:
3 000 000 × 6/12 × 1/2 = 750 000 грн.

У логіці аналізованого дослідження це призводить до перекласифікації частини витрат у актив:
Дт «Витрати на персонал» 9 250 000
Дт «Нематеріальний актив: право неконкуренції» 750 000
Кт «Грошові кошти/розрахунки» 10 000 000

Далі актив амортизується. Як приклад використано строк амортизації 6 років (як наближення до плинності кадрів) і припущення щодо накопиченої амортизації на початок періоду 40%.

Якщо 750 000 грн амортизувати прямолінійно за 6 років, річна амортизація — 125 000 грн. Отже, «чистий» ефект на прибуток першого року (без податків) у цьому прикладі:
+750 000 (зменшення витрат на персонал) −125 000 (амортизація) = +625 000 грн.

Що відбувається з фінансовими показниками: приклад із вибірки Нової Зеландії

Автори згадуваного дослідження роблять те, що завжди цікавить інвесторів і кредиторів: перераховують звітні показники «до» і «після» капіталізації та тестують, як змінюються коефіцієнти.

Вибірка: компанії біржі Нової Зеландії, 2018–2024 роки; використано обов’язкове для цього ринку розкриття кількості працівників із доходом понад 100 тис. (у «смугах» по 10 тис.), що дозволяє оцінити частку «високоцінних» працівників, потенційно охоплених угодами. Сукупно вказано 75 спостережень компаній (450 «компанія-рік»).

Основні припущення базового сценарію (як у презентації): 6-місячний період «незастосовності»; поріг 130 тис.; 2 роки вестингу; амортизація 6 років; 40% накопиченої амортизації на початок.

Описові результати у «тисячах» (середні значення):

На рівні коефіцієнтів (середні значення по вибірці) отримано такі зміни:

Сенс цих зрушень такий: активів і капіталу стає більше (бо частину витрат переносять з прибутку в баланс), витрат на персонал — менше, отже операційний результат і показники рентабельності поліпшуються, а «ринок/баланс» стискається — тобто частина «відсутнього розриву» ніби «повертається» у баланс. Водночас це не магія: це зміна моделі визнання і, відповідно, місця, де відображається економічна вартість.

Автори також наводять чутливість: наприклад, якщо припустити 12-місячний період неконкуренції, плече знижується до 0,472, а частка нематеріальних активів зростає до 0,208 (проти 0,175 до капіталізації).

Український контекст: чи є тут «ґрунт» для практики

Для України ключова проблема буде не стільки в арифметиці, скільки в доказовій базі та порівнянності.

По-перше, виконуваність і зміст угод про неконкуренцію залежать від трудового та цивільного регулювання і практики їх застосування. Якщо право не є реально виконуваним або умови не є достатньо конкретними, теза про «контроль» як ознаку активу слабшає. Це прямо кореспондує з тим, що автори підкреслюють необхідність «виконуваності» та розумності умов для таких угод.

По-друге, для оцінювання потрібен «реєстр» працівників, охоплених угодами, і параметри (період, активація, підстави викупу тощо). Українським компаніям у разі навіть теоретичного застосування подібної моделі довелося б будувати оцінку з внутрішніх даних (кадрові документи, договори, платіжні відомості), а це одразу підвищує трудомісткість аудиту.

По-третє, для держсектору та регульованих галузей важливим буде питання «стимулів»: чи не створить така капіталізація простір для керування прибутком через зміну порогів, тривалості та інших припущень. Автори прямо відносять до потенційних «витрат» і ризиків: вплив на мобільність праці та інновації, залежність порівнянності між країнами від поширеності угод, можливості керування прибутком і зростання складності/аудиторських витрат.

Резюме

Презентація Research Forum пропонує нетиповий, але методологічно «обережний» шлях доторкнутися до теми людського капіталу через вузький клас контрактних прав — угоди про неконкуренцію. Механіка пропозиції прозора: капіталізується частка витрат на персонал, пропорційна тривалості обмеження та періоду активації; актив амортизується протягом наближеного строку корисного використання.

Водночас автори чесно фіксують і зворотний бік: ризики для мобільності праці, порівнянності, можливостей керування прибутком і вартості аудиту. Для українських укладачів МСФЗ-звітності головна практична цінність цього матеріалу — не «негайне впровадження», а привід для «open-mind» професійного мислення: які саме контрактні права створюють економічну вигоду, як це могло б вплинути на показники, і які дані/контролі потрібні, щоб такі оцінки були захищеними.

Релевантні вебінари за темою публікації:

“Нематеріальні активи: путівник з обліку та подання в МСФЗ-звітності”

© Олена Харламова