Орендні операції відіграють ключову роль у фінансовій звітності багатьох компаній, особливо у галузях, де довгострокове користування активами без їхнього придбання є частиною бізнес-моделі. Впровадження МСФЗ 16 «Оренда» кардинально змінило підхід до обліку таких угод, зобов’язавши орендарів визнавати у балансі практично всі орендні зобов’язання та відповідні активи. Цей крок мав на меті підвищити прозорість фінансової звітності, усунути потребу в коригуваннях з боку аналітиків та забезпечити кращу порівнянність між компаніями.

Тепер, через кілька років після набуття стандартом чинності, РСМБО проводить постімплементаційний огляд, щоб оцінити, наскільки ефективно працюють ключові положення стандарту. Зокрема, увага зосереджена на трьох важливих аспектах:

• Чи чітко визначено критерії, за якими угода класифікується як оренда, і чи немає можливостей для уникнення визнання орендних активів?
• Чи коректно працює механізм визначення строку оренди, зокрема в контрактах з можливістю продовження чи дострокового припинення?
• Чи відповідає модель обліку орендаря очікуванням компаній і чи не створює надмірного адміністративного навантаження?

Визначення оренди: чи дійсно всі орендні угоди відображаються в балансі?

Одним із центральних питань є правильне визначення оренди в контракті. Стандарт встановлює, що угода класифікується як оренда, якщо вона передбачає право контролю над використанням певного активу протягом визначеного періоду в обмін на винагороду. Це означає, що орендар повинен отримувати всі економічні вигоди від активу та мати можливість визначати, як саме він буде використовуватись.

Втім, у процесі застосування стандарту виявлено, що в деяких випадках компанії структурують угоди таким чином, щоб уникнути визнання оренди. Замість оренди вони оформлюють угоди як надання послуг, що дозволяє їм залишати відповідні активи та зобов’язання поза балансом. Це особливо актуально у випадках довгострокових контрактів на постачання електроенергії, де складно визначити, чи отримує споживач контроль над конкретною електростанцією або лише користується її продукцією.

Ще однією проблемою є неоднозначність у визначенні ідентифікованого активу. Наприклад, коли орендується лише частина площі (як-от рекламне місце на транспортному засобі), виникає питання, чи відповідає ця угода критеріям оренди.

Також є труднощі у випадках, коли контракт передбачає можливість заміни активу орендодавцем. Наприклад, якщо постачальник обладнання залишає за собою право замінювати його в будь-який момент, потрібно оцінити, чи є цей актив достатньо «ідентифікованим», щоб класифікувати угоду як оренду.

РМСБО поки не бачить підстав для фундаментального перегляду визначення оренди, оскільки більшість проблем пов’язані із застосуванням стандарту в окремих складних ситуаціях, а не з його концептуальними недоліками. Однак Рада визнає, що може бути потрібне додаткове роз’яснення для уникнення непорозумінь у складних випадках.

Строк оренди: оцінка ймовірності продовження або припинення договору

Визначення строку оренди також викликає труднощі, особливо у випадках, коли договір передбачає опціон на продовження або можливість дострокового припинення. Відповідно до стандарту, при оцінці строку оренди компанія повинна враховувати всі чинники, які впливають на її намір скористатися опціоном, і визнавати лише ті періоди, в яких вона обґрунтовано впевнена у реалізації свого права.

Проте на практиці виникає питання, як трактувати цю «обґрунтовану впевненість». Наприклад, компанія може не мати юридичних обмежень на припинення договору, але якщо в минулому вона стабільно поновлювала оренду аналогічних об’єктів, чи слід вважати, що вона з високою ймовірністю зробить це знову?

Ще однією проблемою є ризик маніпуляцій строком оренди. Деякі компанії можуть навмисно укладати короткострокові угоди з автоматичним поновленням, щоб формально уникнути визнання довгострокових зобов’язань.

Різні підходи до оцінки строку оренди створюють ризик непорівнянності фінансової звітності, оскільки дві компанії з однаковими активами можуть мати суттєво відмінні показники лише через різні припущення щодо майбутнього поновлення договорів. Це питання вже привернуло увагу аналітиків, і РМСБО планує зібрати додаткові дані щодо того, чи потрібні зміни у вимогах до оцінки строку оренди.

Модель обліку орендаря: баланс між користю і витратами

МСФЗ 16 радикально змінив облік оренди, зобов’язавши компанії визнавати всі орендні активи та зобов’язання у балансі, незалежно від їхньої класифікації. Більшість аналітиків вважають цей підхід правильним, оскільки він підвищує прозорість та усуває потребу у складних коригуваннях.

Однак серед самих компаній виникають нарікання щодо надмірного адміністративного навантаження, пов’язаного з обліком оренди. Особливо проблемним є визначення дисконтних ставок, необхідних для оцінки теперішньої вартості орендних зобов’язань. Висока варіативність підходів до цього питання знову ж таки впливає на порівнянність звітності.

Ще одним дискусійним моментом є облік змінних орендних платежів, які залежать від доходів або використання активу. Наразі вони не включаються до оцінки зобов’язання, що може створювати різницю у порівнянні з фіксованими платежами.

Резюме та подальші кроки

Постімплементаційний огляд МСФЗ 16 демонструє, що стандарт загалом працює як задумано, але є аспекти, які потребують вдосконалення. Зокрема, РМСБО продовжуватиме аналізувати:

• Чи потрібні уточнення щодо визначення оренди у складних випадках?
• Чи є необхідність уточнити вимоги до оцінки строку оренди, щоб зменшити ризик маніпуляцій?
• Чи можна спростити підхід до визначення дисконтних ставок та обліку змінних платежів?

Рішення щодо можливих змін будуть ухвалюватися після отримання додаткових коментарів від учасників ринку.

ვებინარები ამ პოსტის თემასთან დაკავშირებით:

Оренда в МСФЗ: практичний погляд для орендарів та орендодавців >>> https://amsfo.com.ua/course/orenda_v_msfz/

© ოლენა ხარლამოვა