Підготовлено за матеріалами IFRS Interpretations Committee (червень 2025 року)

Останнім часом зростає інтерес фінансових експертів та аудиторів до питання, що стосується визначення та обліку транзакційних витрат за фінансовими інструментами відповідно до МСФЗ 9. Важливість цього питання пов’язана з широким використанням фінансових інструментів у міжнародній практиці, особливо в умовах нестабільних економічних умов, коли правильність визнання витрат безпосередньо впливає на фінансові результати компаній.

Нещодавнє засідання Комітету з інтерпретацій МСФЗ (IFRS Interpretations Committee), що відбулося у червні 2025 року, було присвячене саме цій темі. Комітет розглядав звернення щодо визначення та бухгалтерського обліку транзакційних витрат, які були понесені до укладення угоди про фінансовий інструмент, та аналізував, чи відповідають такі витрати критеріям «інкрементальних» (тобто додаткових) витрат, визначених у Додатку А до МСФЗ 9.

Суть питання, яке розглядалося

Ситуація, описана в поданні, полягала у наступному: компанія планує укласти кредитний договір з банком і вже понесла певні юридичні та консультаційні витрати під час аналізу умов запропонованої позики. При цьому на дату випуску фінансової звітності договір ще не був підписаний, хоча намір укласти його залишається.

Постали два питання:

1. Чи можуть витрати, понесені до підписання договору, розглядатися як транзакційні витрати відповідно до МСФЗ 9?
2. Як слід відображати ці витрати у фінансовій звітності до моменту укладення договору?

Аналіз поняття «інкрементальні витрати»

Визначення транзакційних витрат у МСФЗ 9 звучить наступним чином: «Транзакційні витрати – це інкрементальні витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням, випуском або вибуттям фінансового активу чи зобов’язання. Інкрементальні витрати – це витрати, які не були б понесені, якби суб’єкт господарювання не придбав, не випустив або не вибув фінансовий інструмент».

Це визначення породило два різні погляди:

• Погляд 1: витрати, понесені до укладення договору, не є транзакційними, оскільки вони не виникли виключно через підписання договору.
• Погляд 2: витрати, понесені до підписання договору, є транзакційними, якщо вони безпосередньо пов’язані з потенційним укладенням договору.

Проведене Комітетом дослідження, яке включало опитування бухгалтерських організацій та регуляторів, показало, що в міжнародній практиці домінує саме другий підхід. Переважна більшість респондентів зазначила, що витрати, понесені до підписання договору, але напряму пов’язані з ним, є інкрементальними. Це пояснюється тим, що ці витрати не виникли б, якби компанія не планувала укладати відповідний фінансовий інструмент.

На підтвердження цього підходу наводилися приклади з інших стандартів МСФЗ, зокрема МСБО 32 («Фінансові інструменти: подання»), а також рекомендації великих аудиторських фірм.

Практичні підходи до обліку витрат до укладання договору

Другим важливим питанням, яке розглядав Комітет, була методика бухгалтерського обліку таких витрат у періоді між їх понесенням та укладенням договору про фінансовий інструмент.

Виділялися такі можливі варіанти:

• Визнання у витратах періоду, коли вони були понесені.
• Тимчасове визнання у витратах, з подальшим їх відновленням та включенням до амортизованої собівартості фінансового інструмента після підписання договору.
• Визнання як нематеріального активу чи іншого активу з подальшим перенесенням до амортизованої собівартості або списанням на витрати у випадку, якщо договір не буде укладено.

Переважна практика, виявлена в ході дослідження, полягає в тому, що компанії зазвичай відображають ці витрати як відкладені витрати чи інші активи до моменту укладення договору. Після укладення договору витрати включаються до амортизованої собівартості фінансового інструменту. Такий підхід є найпоширенішим, оскільки дозволяє коректно відобразити прямий зв’язок цих витрат із фінансовим інструментом, а також відповідає принципам МСФЗ 9 щодо визначення первісної вартості фінансових інструментів.

Висновки та рекомендації IFRS Interpretations Committee

За результатами аналізу та отриманих відгуків, Комітет дійшов висновку, що:

• На сьогоднішній день не існує значної дивергенції чи розбіжностей у практиці застосування визначення «інкрементальних» транзакційних витрат відповідно до МСФЗ 9.
• Більшість компаній та бухгалтерських фірм підтримують позицію, що витрати, понесені перед укладенням договору, є транзакційними витратами за умови їхнього прямого зв’язку з потенційним договором.
• Загальноприйнятим підходом є тимчасове відображення таких витрат як активів (наприклад, у складі відкладених витрат) з наступним включенням до амортизованої собівартості фінансового інструменту після його первісного визнання.

З огляду на відсутність суттєвої розбіжності у практиці та чіткого консенсусу в застосуванні, Комітет рекомендував не додавати цей проєкт до офіційного плану робіт щодо внесення змін у МСФЗ 9. Водночас було рекомендовано публікувати роз’яснювальну інформацію щодо цього питання у формі рішення щодо порядку денного (Agenda Decision), яке може служити орієнтиром для практикуючих бухгалтерів.

Підсумовуючи, можна констатувати, що питання визначення та обліку транзакційних витрат, понесених до укладення фінансових договорів, є досить однозначним. Фінансовим фахівцям рекомендовано використовувати зазначений вище підхід як основу для формування якісної та зрозумілої фінансової звітності відповідно до МСФЗ 9.

Ми будемо слідкувати та інформувати про подальші кроки в цьому напрямку на сторінках нашого веб-журналу «ВСЕ про МСФЗ» https://amsfo.com.ua/news/

© Օլենա Խարլամովա