📁Компанія А у жовтні 2017 року отримала позику від компанії В, на суму, що становить близько 30% її загальних зобов’язань. Згідно договору погашення має бути здійснене у жовтні 2020 року. Водночас компанія А підписала ще один контракт із компанією В зі схожим строком виконання для розвитку своєї діяльності. Компанія визнала ці договори пов1язаними між собою, оскільки позика була використана для фінансування діяльності та операцій, передбачених у другому контракті. Наприкінці 2019 року компанія А звернулася до компанії В с пропозицією подовжити термін обох контрактів на 1 рік. Контракт на розробку був продовжений без додаткових умов. Проте компанія В у грудні 2019 року надіслала листа компанії А, у якому повідомила про те, що продовження строку погашення боргу до жовтня 2021 року відбудеться за умови, якщо боржник (А) продемонструє свою здатність повернути позику у новий термін.

На кінець 2019 року компанія В документально не підтвердила, що умова, викладена в листі, виконана. Водночас у грудні 2019 року А підписала з компанією С (новим інвестором) угоду про попереднє фінансування на суму, яку А вважала достатньою для фінансування своєї поточної діяльності протягом двох років та відшкодування боргу компанії В до жовтня 2021 року, про що представники В, які є членами ради директорів А, були проінформовані, вони розумілися на ситуації щодо фінансового стану, ліквідності, фінансових прогнозів А тощо.
📌Незважаючи на відсутність документального підтвердження здатності повернення богу, у квітні 2020 року між А та В все ж таки було підписано додаткову угоду про відстрочення погашення боргового зобов’язання до жовтня 2021 року.
В результаті А показала у своїй фінансовій звітності довгострокове зобов’язання.

❓Які ESMA відреагувала на таке рішення компанії А?

ESMA не погодилася з компанією А і з її класифікацією зобов’язання як довгострокового. Своє рішення ESMA ґрунтувала на тому, що станом на 31 грудня 2019 року компанія А не мала безумовного права відстрочити погашення зобов’язання принаймні за дванадцять місяців після звітної дати, та на 31 грудня 2019 року не було жодних юридичних та формальних змін до боргової угоди або офіційного та юридично зобов’язуючих фактів та подій визнання компанією В виконання умов для продовження строку погашення боргу.
📃Згідно п. 73 МСБО 1, якщо компанія очікує та має намір рефінансувати зобов’язання або перенести його на пізнішу дату принаймні на дванадцять місяців після звітного періоду, згідно з існуючою кредитною угодою, вона класифікує зобов’язання як непоточне, навіть якщо інакше строк його сплати настає протягом коротшого періоду. Проте, коли рефінансування зобов’язання або його перенос на пізнішу дату виконується не за бажанням суб’єкта господарювання (наприклад, немає угоди про рефінансування), можливість рефінансування не береться до уваги та зобов’язання класифікується як поточне.
Регулятор зазначив, що листа від компанії В та нової угоди про фінансування з інвестором С недостатньо для того, щоб вважати, що компанія А мала безвідкличне право на дату балансу відстрочити погашення зобов’язання щонайменше через дванадцять місяців після звітний період.
📍Звісно ESMA вимагала від компанії А рекласифікувати заборгованість до поточних зобов’язань.

Якщо Вам цікава тема подання фінансової звітності, рекомендуємо онлайн-курс в запису 👉👉http://amsfo.com.ua/e/msfz-zvitnist-osnovy/ МСФЗ-звітність: основи професійної практики.